Тільки потилиці у нас однакові… - Голос України

На малій сцені Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького на початку сезону показали комедію француженки Ясміни Рези «ART». П’єса вже має купу престижних європейських нагород і з успіхом іде у кращих театрах світу.

Художнім керівником постановки став керівник театру Євген Курман, а за режисуру та музичне оформлення взявся 27-річний артист драми Євген Скрипник. Творчий тандем поколінь — вдався. Вистава, нехай без суто французької легкості і шарму, зате весело і експресивно, на одному диханні, ненав’язливо веде публіку з нетрів сюжету в глибину власних душ.

Про що вистава «ART»? Нібито — про мистецтво. Про нього сперечаються троє друзів, Марк, Серж та Іван. У центрі дискусії — робота модерного художника Антріоса, яку придбав Серж за 200 тисяч франків, — білі лінії на білому полотні. Серж не мільйонер — просто він марив цією картиною давно.

На початку дискусії Сержа і Марка емоції зашкалюють. Кожному хочеться перемогти у цьому дурнуватому змаганні, довести свій авторитет один одному. Це диспут на межі фолу, до якого долучається і глядач. Зал починає разом із героями шукати відповідь на питання: що це — «лайно собаче» чи мистецтво, й скільки воно насправді коштує...

Трохи погравшись із текстом, кіровоградці по-своєму проінтерпретували складність чоловічої дружби і мистецтва. Їхній висновок простий. «Якщо диван є диван, тому що диван є диван, а стіл є стіл, тому що стіл є стіл, значить диван — це диван, а стіл — це стіл. Проте якщо диван — це диван, тому що стіл — це стіл, а стіл — це стіл, тому що диван — це диван, значить диван — це стіл, а стіл — це диван», — зривається з уст інертного невдахи Івана, який нарешті вийшов за рамки самого себе і показав справжню натуру. І тут до глядача доходить абсурдна й водночас зрозуміла істина — причина конфлікту не у поглядах на мистецтво, а у тому, як змінилася дружба Сержа, Марка та Івана за останні 15 років. Словесна дуель переходить у бійку-танець (тут акторам ще варто попрацювати над технікою, але режисерський хід цікавий та заворожуючий), і стає зрозуміло, що для них і їхньої дружби час не минув безслідно — хлопці виросли і стали людьми з різними смаками, стилем життя, стосунками, манерою поведінки, а цей конфлікт назрівав уже не перший день.

Серж (Валерій Ланецький) — не просто лікар, що захоплюється мистецтвом. Це особистість, яка вже давно вийшла з-під влади Марка (Євген Скрипник), котрий свого часу мав неабиякий вплив на друга. Серж не хоче бути тінню Марка, він обирає внутрішню свободу. Це дає Сержу ілюзію своєї унікальності, яка відгонить легким снобізмом і зверхністю над «не такими, як він». І це страшенно бісить авторитарного Марка. А тим часом на волю виривається справжнє «Я» зацькованого жінками та життєвими невдачами Івана (Олександр Малахатько). Актор так вжився в образ безвільного «хорошого хлопця», що, здавалося, не грає роль, а сповідується перед публікою. Хочеться підійти й пожаліти невдаху в окулярах. Але скоро стає зрозуміло, що внутрішні демони у Івана — найсильніші серед цієї трійки. І краще дати їм свободу, а не зацитькувати жалістю чи поблажливою посмішкою. Бо буде лихо... Всім.

Власне після «вибуху» Івана мистецький диспут перетворюється на психологічну трагікомедію, яка показує, що старі стосунки Сержа, Марка та Івана переживають не найкращі часи. І саме зараз їм необхідно вирішити: бути чи не бути їхній дружбі взагалі. Зрештою між друзями настає хистке перемир’я. Вони ніби дали ще один шанс своїм стосункам. Лише шанс — і жодної впевненості, що його використають. Що ж, помиритися — набагато складніше, ніж посваритися. Це ми сьогодні знаємо як ніхто — навіть без підказки французького драматурга.

Автор: Тетяна Колісник | Газета верховної ради України - «Голос України»

Дата публікації: 24.10.2015