«Експеримент». Олександр Жовна розповів про роботу над виставою для Театру корифеїв - CBN

Олександр Жовна – педагог, письменник, кіносценарист та режисер, який створює глибокі сюжети, при цьому обираючи спокійне життя у Новомиргороді. Має кінематографічні та літературні премії, нагороди, опубліковані та екранізовані твори. Та при цьому залишається жити у рідному Новомиргороді й продовжує писати твори та займатися педагогічною діяльністю, що у багатьох земляків викликає подив.

Зараз Олександр працює над виставою «Експеримент», яку поставлять у театрі Кропивницького. Журналістці CBN режисер розповів про роботу над виставою та про своє творче життя.

– Олександре Юрійовичу, чому вирішили залишитися у Новомиргородській громаді?

– Якщо ви маєте на увазі моє постійне місце проживання, то менше всього я думав про Новомиргородську громаду, бо мав чисто егоїстичні мотиви, а саме те, що я дуже люблю невеличку географічну місцину на березі між річкою Велика Вись та озером Лонго. Там я народився й тому майже не від’ємний від неї. Пам’ятаєте як Вінні Пух говорив про Іа та його хвіст: «Він дуже любив його, був до нього прив’язаний».

Я не раз відповідав на це питання, тому не буду видумувати нічого нового. Спочатку після страшного діагнозу, який мені поставили столичні лікарі, я приїхав з Києва додому помирати. Померти не вдалося, в Київ я більш не повернувся, а залишився жити в Новомиргороді, й згодом поступово усвідомив, що насправді не хочу його покидати ніколи.

Пізніше з’ясувалося, що тут можна писати та видавати книжки, до того ж, навіть знімати кіно, чого не можуть собі дозволити більшість митців, що живуть в Києві. Для чого ж тоді там жити? Якось Богдана Жолдака запитали, чи Жовна провінційний письменник, на що той відповів, що всі провінційні письменники живуть в Києві. Отож, щоб не бути провінційним письменником, я живу в провінції й не цураюсь про це раз по раз говорити.

– Я знаю, ви зараз плануєте поставити повість «Експеримент» у театрі Кропивницького. Про що саме повість?

– Про що повість, сподіваюсь, більшість читачів моїх книжок знає, бо тиражів «Експерименту» видавалось чимало. Згодом повість екранізував Роман Балаян у фільмі «Ніч світла» і свідків історії «Експерименту» стало ще більше. Тому, наразі, нема бажання переповідати, а крім того, є й інша причина – може так статися, що кропивничани справді зовсім скоро зможуть побачити «Експеримент» на сцені Театру корифеїв.

Фото Ігоря Філіпенка, CBN

– Як зʼявилася ідея співпраці з театром та хто був ініціатором?

– Дуже несподівано й дуже просто. До мене зателефонувала моя добра знайома, ваша колега Олена Данилишин. Запитала, чи могла б вона приїхати в гості та познайомити мене з новим очільником театру – В’ячеславом Вандрашеком. Я запросив. Вони приїхали. В’ячеслав запропонував мені поставити п’єсу, причому будь-яку з моїх творів.

Напевно, такий творчий та демократичний підхід мене й підкупив, бо бажання щось ставити на сцені у мене до цього не виникало. Для мене завжди здавався обмеженим сценічний простір на відміну від кіно. Я відчував тісноту, в якій важко реалізовувати певні сюжети, багаті на локації, та надто просторові за часом. Тому я не зразу погодився, але дуже скоро змінив думку і ми потисли одне одному руки.

– На скільки робота над пʼєсою відрізняється від екранізації?

– Як я вже сказав, в театрі для мене тісний простір, який вимагає багато умовностей. Коли ти знімаєш натуру для кіно, скажемо: озеро, річку чи море, ліс або гори, то для цього потрібна лише кінокамера. Потім на екрані заявляються безкраї простори степів, блакить небес, в яку можна запустити змія чи десь з-за хмари здійметься літак, або підніметься повітряна куля.

Як ти це зробиш на сцені? Звичайно сучасні пристрої допомагають створювати ілюзію відносного простору, і все ж відчувається штучність візуального відтворення. Тому без певних умовностей в театрі не обійтись. З іншого боку, інший жанр, який для мене новий. мені цікавий. Не знаю як все вийде, але сподіваюсь, що буде цікаво всім. Має бути.

– Скільки до неї часу готувалися та коли саме буде прем’єра?

– Часу, по суті, не було. Домовились про спільну творчу працю, я й почав працювати. Коли відбудеться прем’єра, мені байдуже, головне, щоб відбулася успішно. В адміністрації театру є наміри підготувати виставу до «Вересневих самоцвітів». Можливо, так і буде.

– Чи є труднощі в роботі з виставою?

– Не без цього. Знову ж, порівнюючи з кінематографом, є певні обмеження, я б сказав, серйозні обмеження. Коли готуєшся до фільмування, ти маєш можливість кастингу на кожну роль. Ти можеш вибирати одного з величезної кількості претендентів, професійних кіноакторів з усієї України й навіть поза її межами. В театрі зовсім інша й непроста історія.

Є акторський склад – трупа з певної кількості акторів, що звужує межі пошуку, тому не дуже розженешся, доводиться вибирати з тих, хто є. Найбільша ж, як на мене, проблема, запам’ятовування тексту. В кіно просто – є можливість знімати дублі. Забув актор текст – перезняли. І перезнімаєш, доки не вийде. На виставі цього не зробиш. Там в залі глядач і він прийшов отримувати довершену духовну страву на досконалій таці. Я дивуюсь театральним акторам, як можна вивчити скільки тексту? Бідні люди…

– Розкажіть про акторів, скільки їх залучили?

– Взагалі ця п’єса планувалась як моноспектакль, де все звалюють на плечі одного актора. Але потім, поміркувавши, я вирішив по-іншому. Тому до вистави долучили кілька головних героїв, скажімо, троє. Але крім них будуть й інші учасники з акторської трупи. Поки не хочу розкривати їхні імена, але це відомі й шановані кропивничанами артисти.

Фото Ігоря Філіпенка, CBN

– На сцені у п’єсі будуть новаторські зміни?

– Перш за все, для мене. Тому, що ніколи цього не робив. Але й окрім цього, на мою думку, новацій може виявитись достатньо. На те він і «Експеримент». Так само не буду розкривати деталі, однак, в афіші під основною назвою вистави буде стояти підзаголовок «розповідь тифлосурдопедагога». Наша вистава про сліпоглухонімих. А ще, напевно, буде позначка «18+». Адже з новаторського, принаймні для глядача театру Кропивницького, буде те, що на сцені вони зможуть побачити красиві оголені жіночі тіла, і це прекрасно. Їхня поява обумовлена не заради епатажу, а за сюжетом вистави.

Фото Ігоря Філіпенка, CBN

– Скільки ваших творів були екранізовані?

– Зараз пригадаю… «Партитура на могильному камені», «Експеримент», «Second hand», «Маленьке життя», «Історія Лізи», «Сашенька» Сподіваюсь, до екранізацій приєднається ще й вистава.

Наприкінці розмови Олександр розповів, що на репетиції вистави щодня їздить з Новомиргорода до Кропивницького. Інші свої творчі плани на майбутнє Олександр Жовна поки залишає у таємниці.

Довідково:

Олександр Жовна народився 15 лютого 1960 року в Новомиргороді. У 1982 році закінчив Київський педагогічний інститут імені Горького (нині – Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Почав писати твори ще під час навчання. Олександр автор книжок «Партитура на могильному камені», «Вдовушка», «Експеримент», «Маленьке життя». Твори Жовни видали в Токіо та Нью-Йорку.

За оповіданнями Олександра Жовни «Партитура на могильному камені», «S. H. Second hand», «Експеримент» зняли фільми «Партитура на могильному камені» (1995), «Second hand» (обидва – режисер Ярослав Лупій), «Ніч світла» (режисер – Роман Балаян).

У 2008 році Жовна дебютував як режисер, екранізувавши власну драму «Маленьке життя».

19 серпня 2008 року Олександр отримав звання «Заслужений діяч мистецтв України». Також він лауреат кількох літературних премій, зокрема на Всеукраїнському конкурсі романів і кіносценаріїв «Коронація слова» 2000 року здобув диплом за кіносценарій «Дорога», 2001 року – за сценарій «Експеримент», 2003 року – за сценарій «Вдовушка».

У 2019 році світ побачив фільм митця «Історія Лізи», який придбала всесвітньо відома компанія НВО. Раніше CBN, писало про фільм «Історія Лізи». Це психологічна драма про дві закохані пари. Одна – не зовсім звичайна, друга – зовсім незвичайна. Художній фільм розповідає про життя людей із синдромом Дауна. Одну з ролей зіграла «сонячна» кропивничанка Мар’яна Ахрарова.

Також Олександр Жовна відзняв фільм «Сашенька» – психологічну драму, події якої відбуваються в СРСР в 70-ті роки. Фільм знімали у Черкаській області за підтримки Держкіно України студією Cinemastudio, зйомки завершили у 2021 році. Прем’єра фільму відбулася Талліні на міжнародному кінофестивалі «Темні ночі» відбулася світова прем᾿єра фільму.

Інна Сажевська | Інформагенція "Центральноукраїнське бюро новин"

Дата публцікації: 21.08.2023