ІСТОРІЯ БУДІВЛІ

Місце для будівництва театру було виділено міською управою 18 липня 1865 року зі стягненням у міський прибуток 76 рублів. Заключний висновок будівельного відділення про розгляд плану забудови місця театром з двома флігелями видано 27 серпня 1865 року. Креслення, виконані Г. Трамбицьким, затверджені 31 серпня 1865 року. Цього ж року інженер-полковник Г. Трамбицький за 76 рублів купив у міській управі ділянку землі, на які власним коштом і збудував Зимовий театр. Офіційне відкриття відбулося 1867 року. О. Пашутін в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда» повідомляє, що перша вистава у новозбудованому театрі відбулася під час Георгіївського ярмарку наприкінці квітня 1867 року. «Во вновь выстроенном в 1867 году полковником Трамбицким постоянном каменном театре первое представление было дано труппой Выходцева, прибывшего в Елисаветград на Георгиевскую ярмарку».

У театрі Г. Трамбицького, до влаштування 1874 року театральної сцени в Громадському зібранні, ставилися українські та російські вистави аматорських труп, в яких виступали майбутні основоположники українського професійного театру М. Кропивницький, І. Тобілевич. Сам М. Кропивницький кілька сезонів працював у трупі Г. Виходцева, але чи брав він участь у першій виставі новозбудованого театру – невідомо. Це був перший кам’яний стаціонарний театр м. Єлисаветграда побудований у стилі класицизму з вкрапленням елементів декоративного бароко.Компактний двоповерховий прямокутний корпус поєднувався з двома одноповерховими малогабаритними флігелями, що у плані надавало споруді форму хреста. Внутрішнє планування, зазначає К. Шляховий, складалося з коридорів та анфіладних кімнат, які з трьох сторін прилягали до центрально розташованої великої прямокутної зали системою наскрізних входів та протипожежних маршів між поверхами.Головний вхід мав три арочних портали з чотириколонним портиком тосканського ордеру, який тримав відкритий балкон з кованим металевим парапетом. Портик класично акцентував центральну частину фасаду, який над вінцевим карнизом завершувався високим бароковим фронтоном. Тімпан фронтону був прикрашений рельєфною театральною емблемою та трьома прямокутними фільонками з ліпними гірляндами. Передні кути будівлі акцентувалися ризалітами, які завершувалися аттиками, рельєфно оздобленими ампірними вінками у прямокутних фільонках. Архітектурна пластика головного фасаду підкреслювалася скульптурною групою на вершині та декоративними вазами на краях фронтону.

Прямокутні класицистичні амбразури вікон і дверей створювали ритм урочистості обох поверхів. Дверні полотна були членовані фільонками та оздоблені різьбленням. Інтер’єри театру також мали стильові риси класицизму з окремими декоративними мотивами бароко. Чотири ошатних яруси були розподілені колонками з капітелями, бар’єри ярусів оздоблені позолоченими орнаментальними композиціями, еліптичний плафон глядацької зали гармонізував простір над розкішною кришталевою люстрою.

Ось як згадує про інтер’єр і екстер’єр театру Дон-Амінадо (А. Шполянський – видатний поет-сатирик і прозаїк, 1888-1957):«Театр був пофарбований у яскраво-рожевий колір, на фронтоні золотими літерами так і було накреслено Храм Мельпомени. А під цим пояснення: театр відставного ротмістра Кузміцького. Чотири колони підтримують фронтон; праворуч – вхід для публіки; з лівого боку – свята святих: вхід для артистів. Усередині театру все було як треба. І вестибюль, і довге фоє, і біля кожного внутрішнього входу до зали – непроникні контролери, у провінції їх називали білетерами. І, нарешті, самий зал. Боже, з яким трепетом входили ми до храму мистецтва!
І як знали напам'ять усі ці ложі бенуару, бельетажу, директорську ложу та всі крісла першого ряду, на яких біліли ретельно виписані картонки…». «Ложі та крісла були оббиті потертим від часу темно-червоним плюшем, з обов'язковою бахромою, що відливала чарівним блиском гасових ламп під молочними абажурами. Але центром тяжіння була, звичайно, завіса, у важких, запорошених складках, теж весь із темного червоного оксамиту, із золотими кистями з боків і з візерунково виведеним на всю довжину багатонадійним висловом: «Сльози облагороджують душу»… Однак, що ж казати, попри своє кавалерійське минуле, відставний ротмістр, був, мабуть, глибоко художньою натурою, і знав, з чим що їдять. Все в цьому безперечному храмі було спритно і тонко обдумано. І знаменита люстра, що спускалася в лірах і амурах і вежа – райок – гальорка».

Упродовж свого існування театр зазнав багато ремонтів, а також кілька значних переробок, остання з яких призвела до повної втрати первісного вигляду інтер’єрів та суттєвої зміни зовнішніх форм. Театр було перероблено до невпізнання. Закладення колон портику знеособило головний вхід і зробило передній фасад маловиразним.

Справжню відбудову і реконструкцію цього історичного приміщення зробили у 2011-2012 рр. Завдяки титанічним зусиллям Голови Кіровоградської державної обласної адміністрації Сергія Миколайовича Ларіна, відбулося небачене будівництво, що подарувало місту та Україні красень-театр, чудо духовного храму. Сьогодні, після реконструкції, театр повертається до своїх першовзірців. Сцена, що бачила виступи акторів світового значення, і сьогодні збирає численне коло прихильників та шанувальників. Після відбудови і реконструкції мистецьке життя ще яскравіше завирувало на сцені, в залі та поза стінами будівлі, а також і на Театральній площі.