Історія будівлі

           Місце для будівництва театру було виділено міською управою 18 липня 1865 року зі стягненням у міський прибуток 76 рублів. Заключний висновок будівельного відділення про розгляд плану забудови місця театром з двома флігелями видано 27 серпня 1865 року.

           Креслення, виконані Г. Трамбицьким, затверджені 31 серпня 1865 року. Цього ж року інженер-полковник Г. Трамбицький за 76 рублів купив у міській управі ділянку землі, на які власним коштом і збудував Зимовий театр. Офіційне відкриття відбулося 1867 року. О. Пашутін в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда» повідомляє, що перша вистава у новозбудованому театрі відбулася під час Георгіївського ярмарку наприкінці квітня 1867 року. «Во вновь выстроенном в 1867 году полковником Трамбицким постоянном каменном театре первое представление было дано труппой Выходцева, прибывшего в Елисаветград на Георгиевскую ярмарку».

                                                                 

        У театрі Г. Трамбицького, до влаштування 1874 року театральної сцени в Громадському зібранні, ставилися українські та російські вистави аматорських труп, в яких виступали майбутні основоположники українського професійного театру М. Кропивницький, І. Тобілевич. Сам

М. Кропивницький кілька сезонів працював у трупі Г. Виходцева, але чи брав він участь у першій виставі новозбудованого театру – невідомо.

            Це був перший кам’яний стаціонарний театр м. Єлисаветграда побудований у стилі класицизму з вкрапленням елементів декоративного бароко.

       Компактний двоповерховий прямокутний корпус поєднувався з двома одноповерховими малогабаритними флігелями, що у  плані надавало споруді форму хреста.

         Внутрішнє  планування, зазначає К. Шляховий,  складалося з коридорів та анфіладних кімнат, які з трьох сторін прилягали до центрально розташованої  великої прямокутної зали  системою наскрізних входів та протипожежних маршів між поверхами.

          Головний вхід мав три арочних портали з чотириколонним портиком тосканського ордеру, який тримав відкритий балкон з кованим металевим парапетом. Портик класично акцентував центральну частину фасаду, який над вінцевим карнизом завершувався високим бароковим фронтоном. Тімпан фронтону був прикрашений рельєфною театральною емблемою та трьома прямокутними фільонками з ліпними гірляндами. Передні кути будівлі акцентувалися ризалітами, які завершувалися аттиками, рельєфно оздобленими ампірними вінками у прямокутних фільонках. Архітектурна пластика  головного фасаду підкреслювалася скульптурною групою на вершині та декоративними вазами на краях фронтону.

            Прямокутні класицистичні амбразури вікон і дверей створювали ритм урочистості обох поверхів. Дверні полотна були членовані фільонками та оздоблені різьбленням.

             Інтер’єри театру також мали стильові риси класицизму з окремими декоративними мотивами бароко. Чотири ошатних яруси були розподілені колонками з капітелями, бар’єри ярусів оздоблені позолоченими орнаментальними композиціями, еліптичний плафон глядацької зали гармонізував простір над розкішною кришталевою люстрою.

           Ось як згадує про інтер’єр і екстер’єр театру Дон-Амінадо (А. Шполянський – видатний поет-сатирик і прозаїк,  1888-1957) :

       «Театр был выкрашен в ярко-розовый цвет, на фронтоне золотыми буквами так и было начертано: Храм Мельпомены. А под сим пояснение: театр отставного ротмистра Кузмицкого.

        Четыре колонны поддерживают фронтон; направо – вход для публики; с левой стороны - святая святых: вход для артистов. Внутри театра, все было как надо. И вестибюль, и длинное фойе, и у каждого внутреннего входа в зал – непроницаемые контролеры, в провинции их называли билетерами. И наконец, самый зал.

       Боже, с каким трепетом входили мы в храм искусства!

        И как знали наизусть все эти ложи бенуара, бельэтажа, директорскую ложу и все кресла первого ряда, на которых белели тщательно выписанные картонки…».

         «Ложи и кресла были оббиты потертым от времени темно-красным плюшем, с обязательной бахромой, отливавшей волшебным блеском керосиновых ламп под молочными абажурами.

Но центром притяжения был, конечно, занавес, в тяжелых, пыльных складках, тоже весь из темного пунцового бархата, с золотыми кистями по бокам и с узорно выведенным во всю длину многообещающим изречением: «Слезы облагораживают душу» …

        Однако, что же говорить, несмотря на свое кавалерийское прошлое, отставной ротмистр, был, очевидно, глубоко художественной натурой, и знал, с чем что кушают. Все в этом несомненном храме было ловко и тонко обдумано. И знаменитая, спускавшаяся люстра в лирах и амурах; и вышка – раек – галерка».

         Цікавий факт з акустичної побудови зали для глядачів. У стінах замуровувалися 80-сантиметрові продовгуваті глечики (амфори), і кожен горловиною був направлений до сцени, а в стінах лож і ярусів замуровувалась мембрана зі снопиків очерету, а підлога оркестрової ями була встелена (горловинами догори) десятками сотень пляшок-жбанів для резонансу. Це забезпечувало якнайвищий рівень акустики.

        З того часу місто привертає до себе значну увагу уславлених колективів і окремих виконавців із Росії, Італії, Польщі, Англії. На сцені виступали легендарні В. Самойлов, М. Рибаков, М. Савіна, В. Андреєв-Бурлака,

М. Іванов-Козельський, М. Дальський,  друг Т. Шевченка – А. Олдридж, італійська знаменитість О. Франкарді, чарівниця з Польщі Е. Камінська, всесвітньо відомий Пінетті, артисти Лондонського єврейського театру за участі А. Лореско, співаки Ф. Шаляпін, Л. Сабінов і багато інших.

       Протягом історії змінювались назви і власники театру

                Трамбицький Георгій Васильович, інженер-полковник – 1865–1879.

                Милославський Микола Карлович, артист і антрепренер – 1879–1883.

                Кузьмицький Василь Тимофійович, ротмістр – 1883–1907.

                Кузьмицький Володимир Васильович, полковник – 1907–1913.

                Бредюкова – Гартубанська Е.Ф. – 1913.

                Елькінд  В. – 1913 –1920.

1920 –  відбулася націоналізація театру.

1919 -1925 – Червоний театр культурно-просвітницької секції при Політвідділі («Красный театр имени Троцкого, «1-й советский», «Перший Радянський», «Советский им. Шевченка».

З 1925 – Театр ім. Т. Г. Шевченка.

З 1928 – 1932 – Робітничо-селянський театр.

З 1944 –  Кіровоградський обласний державний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького.

         Упродовж свого існування театр зазнав багато ремонтів, а також кілька значних переробок, остання з яких призвела до повної втрати первісного вигляду інтер’єрів та суттєвої зміни зовнішніх форм. Театр було перероблено до невпізнання. Закладення колон портику знеособило головний вхід і зробило передній фасад маловиразним.

 

        Справжню відбудову і реконструкцію цього історичного приміщення зробили у 2011-2012 рр. Завдяки титанічним зусиллям Голови Кіровоградської державної обласної адміністрації Сергія Миколайовича Ларіна, відбулося небачене будівництво, що подарувало місту та Україні красень-театр, чудо духовного храму.

       Сьогодні, після реконструкції, театр повертається до своїх першовзірців. Сцена, що бачила виступи акторів світового  значення, і сьогодні збирає численне коло прихильників та шанувальників. Після відбудови і реконструкції мистецьке життя ще яскравіше завирувало на сцені, в залі та поза стінами будівлі, а також і на Театральній площі.

                                                                  Театр свято зберігає і продовжує примножувати славні традиції корифеїв, які розпочали свою тріумфальну ходу саме з цієї сцени далекого 1882 року.